Image default

Гральний бізнес в Україні — навіщо потрібна легалізація

Фото: УНІАН

Легалізація грального бізнесу стала ефективним інструментом, що дозволив збільшити надходження коштів до бюджету. Про це в ефірі Апостроф TV розповів голова комітету ВР із питань фінансів, податкової та митної політики Данило ГЕТМАНЦЕВ. Він також пояснив, чому часто заходить до Офісу Президента та чи впливає Володимир Зеленський на прийняття тих чи інших рішень народними депутатами.

Читайте також: В Україні потрібно терміново «ремонтувати водопровід», а не ділити владу — Данило Гетманцев

— Три слова, які описують ваше дитинство?

— Напевно, це любов, затишок, щастя.

— Це асоціюється з вашою родиною?

— Безперечно, передусім із моєю бабусею, яка брала найбільшу участь у моєму вихованні разом із мамою. Тато мій помер, коли мені було 13 років, тому не все дитинство з ним асоціюється.

— Чому ви вирішили стати юристом?

— Це цікава історія. Я зростав у буремні 90-ті роки, коли були всі ці «братки», подібні історії, до яких хлопцям дуже хотілося долучитися. А от до мене раптом потрапив Кримінальний кодекс, де все це було записано, але з іншого боку. І я буквально закохався в нього. Я вирішив тоді, що буду юристом.

— Ви публічна людина, а публічність має свої мінуси? Особливо, якщо ви людина з партії «Слуга народу», яка має найбільшу кількість «зашкварів» за останній час?

— Партія велика, тому, напевно, і «зашкварів» більше. Ми беремо кількістю, а не якістю «зашкварів». А щодо того, чи має публічність свої мінуси? Має. Хтось тебе ненавидить, хтось тебе критикує, хтось тобі заздрить. Ба більше, я особисто є провідником тих реформ, які є дуже потрібними, але непопулярними. Тому я розумію, що я збираю на собі негатив.

— Коли ви працювали адвокатом, яким був ваш найгучніший програш?

— Я навіть не пам’ятаю, щось позитивне хочеться згадувати. Я вів податкові справи, вони невеселі, і там мало про що можна розказувати. Це не кримінальне судочинство. Найгучніший програш залежить від суми, яку суд постановив на користь податкової, і я навіть не згадаю які.

— Приблизна сума?

— Напевно, більше мільйона гривень.

— Про що згадує адвокат, коли йому пропонують вирішити якісь питання за гроші?

— Про свої зв’язки.

— Вам пропонували?

— Безперечно.

— А яка найбільша сума?

— Я не буду відповідати на це питання. Яким чином працює наше судочинство? Я думаю, що всі це розуміють. Хоча я не можу ні підтвердити, ні спростувати будь-яку інформацію стосовно тих чи інших неправових способів вирішення тих чи інших питань.

— Таких способів було багато?

— Не можу ні підтвердити, ні спростувати. Я не хочу вам брехати, а правду вам сказати не можу.

— А як ви відпочиваєте після роботи?

— Вдома з родиною. Я, на жаль, дуже пізно буваю вдома, діти вже сплять, може тому і відпочиваю. Але на вихідних я дуже радий, що є хлопці, з якими можна провести час.

— А як вас вдома дружина називає?

— По-різному. Намагається не лаятися, але буває всяке. Якщо серйозно, то по імені, немає ніяких «котиків», чи чогось такого.

— А в школі у вас було якесь прізвисько?

— Всі прізвиська в школі або в дитинстві, базуються на імені або прізвищі. У школі мене називали «Гетьманом». Це не тому, що я на щось претендую, а просто таке прізвище.

— А в політичному середовищі?

— Чув, що «Професором».

— Ви були одним зі співзасновників ТОВ «МСЛ» — це оператори державних лотерей. У зв’язку з цим виникає питання: ви можете пояснити аудиторії різницю в поняттях гральний бізнес і «розвод лохів»?

— Бізнес — це бізнес. Шахрайство — це шахрайство. І це принципова відмінність між цими поняттями. Якщо говорити про державні лотереї, у яких я працював ще зі студентських років, з 1997-го року, якщо я не помиляюся, і дійсно був одним із співзасновників МСЛ як член трудового колективу, то я відповідально можу вам сказати, що державні лотереї проводилися в точній відповідності з умовами проведення лотерей, і ніхто нікого в жодному разі не обманював.

Якщо говорити про будь-які види шахрайства, то пам’ятаю автобуси на тоді ще Республіканському стадіоні, де продавали начебто миттєві лотереї: люди купували їх, розривали, викидали в сміттєвий бак, а потім продавець виходив, збирав та склеював ці лотерейки і знову продавав. Тобто способів махінацій на грі є дуже багато.

— Ви вважаєте легалізацію грального бізнесу в Україні успішною, враховуючи мізерні надходження до бюджету?

— Може для вас 1,5 млрд грн це мізерні надходження, а для мене це величезні гроші, це з одного боку. А з іншого боку, якщо говорити про результат, пройдіться вулицями міст ввечері й подивіться, де всі ці гральні заклади, які були ще два роки тому.

От я їжджу додому по Голосіївському проспекту. Він весь світився неоном вночі та ввечері. Гральний заклад був на гральному закладі, там не було куди яблуку впасти.

Зараз жодного грального закладу немає, ми прибрали гральний бізнес із вулиць, і це досягнення номер один цієї реформи. Ніхто не хотів цього робити, а ми взяли на себе відповідальність, ми це зробили. Щодо надходжень — 1,5 мільярда гривень — це величезні гроші, які вже надійшли від реалізації ліцензій. До них наступного року, уже до другого читання рекомендований законопроєкт про внесення змін до податкового кодексу, будуть надходження від податків.

— Але чомусь «білі» гравці не хочуть заходити? Щось не так?

— Оподаткування. Розумієте, чим займається наша опозиція, яка досить ефективно іноді збиває ті чи інші законодавчі ініціативи, вони займаються популізмом. Не треба приймати жодних законів про відкриття ринку землі, про гральний бізнес, не треба нічого робити. Нехай воно так буде, бо якщо ми приймемо, це ж не популярно.

Як це так ви легалізуєте гральний бізнес? Ні. Ми прибираємо гральний бізнес із вулиць і врегульовуємо його оподаткування. Ми вводимо додатковий податок до того, який гральний бізнес сплачує як і інші види діяльності, і це дуже важливо розуміти. І цей закон буде проголосований, після чого зайдуть «білі» гравці. Що мається на увазі під «білими» гравцями? Це великі європейські світові компанії, які до того, як оподаткування не буде врегульовано належним чином, не хочуть заходити на ринок. Я думаю, що як тільки ми приймемо закон — одразу вони зайдуть, і ми отримаємо гроші від ліцензії та сплати податків.

— Ви легалізували гральний бізнес для того, аби вивести його з тіні. Можливо варто так само вчинити і з контрабандою? Кожен із нас може купити iPhone в центрі Києва.

— Митниця є нашим недоопрацюванням. За два з половиною роки ми мали б це вирішити, і саме тому наш комітет на сьогодні дуже жорстко взявся за керівництво митниці. Я думаю, що ми будемо ставити кадрові питання перед урядом, аби звільняти тих митників, які не на своєму місці і крадуть. Ми маємо очистити й податкову від крадіїв. І повинні зробити це якнайшвидше. Бо насправді ті рішення, які ми приймаємо, іноді непопулярні рішення, ми маємо право впроваджувати й приймати тільки в тому випадку, якщо всі ці реформи починаємо із себе, починаємо з органів державної влади.

І якщо суспільство нам справедливо дорікає тим, що на митниці є корупція й контрабанда, то ми це питання маємо вирішити. Я вважаю, що це моя політична відповідальність.

— Вас часто журналісти бачать біля ОП, з ким ви там зустрічаєтеся?

— Іноді з президентом, іноді з працівниками Офісу.

— Які питання там вирішуєте?

— Різні питання. Починаючи від законопроєктів, які ми обговорюємо, щодо яких ми проводимо консультації, і завершуючи особистими днями народження.

— Чи були якісь накази від президента?

— Якщо ви говорите про те, чи були накази президента народному депутату, то таких наказів не було ніколи. Але ми ніколи не приховували те, що ми єдиною командою узгоджуємо свої дії, і президент є нашим лідером і ми дуже його поважаємо, робимо все, аби вийшло те, що ми разом із ним планували зробити.

Я дуже вдячний президенту за те, що він дав можливість реалізувати нам у сфері публічних фінансів сімнадцять великих реформ, до яких ніколи не доходили руки. Тих реформ, які мінусують рейтинг, як, наприклад, введення РРО. Але тих реформ, які вкрай необхідні нашій країні, щоби стати заможною, цивілізованою країною Європи. Незважаючи на рейтинг, незважаючи на критику, незважаючи на думки псевдоекспертів, президент підтримав нас у цих діях. Це завжди спільні рішення.

— У парламентській більшості ви головний ініціатор податкових законопроєктів: легалізація грального бізнесу, податкова амністія, боротьба з контрабандою. Яка з цих ініціатив найбільш невдала?

— Я вважаю, що все було вдало. До речі, щодо грального бізнесу ініціатором був Кабінет Міністрів. Тобто я не завжди є ініціатором податкових законів, чи законів, що приймаються нашим комітетом. Я намагаюся підтримувати тільки те, що є корисним для країни. Сам себе критикувати не буду ж. Дійсно, десь, можливо, були помилки, були недоліки, які ми виправляли, якісь технічні помилки. Але загалом усі рішення концептуально абсолютно правильні.

— А те, що від податкової амністії ви обіцяли кілька мільярдів, а надійшло лише декілька мільйонів гривень?

— На сьогодні вже амністовано 1 мільярд 68 мільйонів гривень, і динаміка є дуже позитивною, люди долучаються до податкової амністії. Вона триватиме до 1 вересня наступного року, тому час є. Але все більше й більше декларацій подаються до Державної податкової служби, і до бюджету вже надійшло 52 мільйони гривень від податкової амністії.

Тому не треба давати несвоєчасних оцінок, давайте почекаємо. Ми з вами є частиною дуже прозорого фінансового світу, де прозорість крокує семимильними кроками. І ми з вами маємо погодитися з тим, що чим далі, тим ми будемо більш прозорими. Це ж не вимога Гетманцева, Зеленського чи когось іншого. Це те правове середовище, в якому існує весь світ. І якраз податкова амністія дає можливість людям перед тим, як ті чи інші норми запрацюють, вийти «в білу», показати свої статки та розпоряджатися своїми грошима всього за 5%.

— А ви контролюєте податкову?

— В межах парламентського контролю я контролюю всі органи, які є в предметах відання нашого комітету.

— Протягом трьох скликань ви були помічником народного депутата від «Партії регіонів» Володимира Сівковича, чого вам вдалося навчитися за той час?

–Дуже цікавий був законотворчий процес. Я не можу сказати, що був дуже близьким із Володимиром Леонідовичем, але деякі законопроєкти я писав самостійно, деякі супроводжував як помічник. Сама ця законотворча діяльність у загальних рисах була мені відомою завдяки саме цій роботі.

— На виборах у 2019 році ви були двадцятим у списку партії «СН», що й кому ви пообіцяли за прохідне місце в списку?

— Наше прохідне місце в списку, якщо я не помиляюся, закінчилося на 120-му. Тому тут нікому нічого не потрібно було обіцяти. Я в команді ще з початку президентської кампанії з лютого 2019 року, і я був одним із тих, кого Володимир Олександрович представив на «плюсах» перед другим туром. Тому питання про те, чи я буду в списку, чи ні взагалі не обговорювалося.

Яким номером? Це вирішував не я, це вирішували ті, хто складали списки.

— А хто складав списки?

— Нехай керівництво партії на це відповість. Не знаю, чи коректно мені це коментувати.

— Як ви взагалі познайомилися з президентом?

— Стефанчук познайомив, він привів мене до офісу. Спочатку зустрівся зі мною, сказав: «Чи хочеш ти працювати з майбутнім президентом?». Я сказав: «Так, хочу». І ми познайомилися невдовзі з Зеленським.

— У 2019 році під час виборчої кампанії ви заявили, що не проти відновлення водопостачання до тимчасово окупованого Криму з материкової частини України. Що ви скажете зараз щодо цього?

— Я вважаю, що й тоді, і сьогодні це є доволі маніпулятивне питання, бо це неможливо зробити фізично. Не можна відновити постачання води в Крим без досить великих капіталовкладень на реконструкцію каналу. Тому це питання є маніпулятивним, яке не варто обговорювати з погляду реальності реалізації цього проєкту.

— Але ж тоді ви були не проти, якщо дійсно це можна реалізувати?

— Давайте не будувати гіпотези, давайте обговорювати реальні речі.

— Ну а зараз ви проти чи ні?

— Якщо б це було реально, ми б із вами це обговорили.

— Якщо ви зараз підете з політики, на який час вам вистачить грошей? Скільки зможете прожити без заробітної плати?

— Я не знаю, я не рахував. У мене в декларації задекларовані якісь статки. Чому ви думаєте, що я не буду щось заробляти?

— Це припущення. На скільки років вистачить ваших збережень?

— Я думаю, що на рік-два вистачить. Але я все ж таки хочу працювати десь, я не хочу просто байдикувати.

Джерело

Залишити коментар